Ангели безсмертя

За правду, браття, єднаймось щиро,

Єдиний маєм правий шлях,

Єдину, браття, всі маєм віру,

Єдине серце у грудях.

Нема в нас, браття, ні зради лихої,

Ні кривди ми не боїмось,

Знамена держімо правди святої,

На зраду ми не піддамось.

Леся Українка

Багато було в нашій історії високого та трагічного. Кожна епоха народжувала нових Героїв рідної землі, готових до самопожертви.

У 1914 році такими стали галицькі юнаки та дівчата, що ввійшли в історію як Українські Січові Стрільці.

У 1919 році - київські студенти та курсанти – Герої Крут. Їх було 300 проти тисячного московського війська.

14-те жовтня 1942 року зродило нових ідейно загартованих патріотів – бійців Української Повстанської Армії, що вели багатолітню боротьбу за волю і незалежність України.

Герої Небесної Сотні.

Герої АТО – військові солдати та офіцери, добровольці, які встали на захист справедливості, на захист своєї землі.

      Захисники України, що сьогодні у боротьбі з російськими окупантами віддають свої життя за наше вільне майбутнє.

У пам’яті нашого народу навіки викарбовано імена мільйонів патріотів, що поклали свої життя на вівтар Батьківщини, щоб вічно духовно жити в історії української нації.

Пам’ятний знак «Борцям за волю України», що височить біля нашої школи є символом шани та вдячності усім відомим і безіменним Героям національно-визвольної боротьби, що пролили свою кров за волю і незалежність України.

Спогади жителів села Збоїща про бій

Записано зі слів колишнього директора СЗШ №97 м. Львова Крупника Петра Методійовича.

«Окупанти з органів НКВС дізналися про перебування в одній з хат села бійців проводу ОУН. Янчишин Антон разом з товаришем прийшов додому, щоб взяти якісь харчі та перевдягнутися. Коли хлопці переступили поріг своєї домівки, то одразу були оточені. Розпочався нерівний бій, але юнаки не здавалися. Сестра Антона Люба в цей час перебувала на навчанні в одному з львівських ПТУ. Енкаведисти знайшли сестру, привезли її додому і наказали ввійти до хати, щоб переконати хлопців припинити опір. Проте, дівчина не захотіла залишати брата і разом з юнаками вступила в бій. Хату вороги обстріляли. Усі захисники загинули. Тіла вбитих членів підпільної організації московити завантажили у машини і вивезли до Брюховецького лісу. Батькам не дозволили навіть попрощатися з дітьми, їх відразу вивезли до Сибіру.

Після повернення із заслання, мати намагалася знайти могилу дітей. Пошуки не мали успіху. Одного разу їй приснилася Богородиця, яка вказувала рукою на галявину в лісі. Таємно розпочали розкопки цього місця. І, дійсно, було знайдено три людських останки, один з яких був з довгим волоссям. Мати впізнала своїх дітей. Перепоховання Героїв-збоїщан відбулося після закриття місцевого цвинтаря наприкінці 80-х років ХХ століття».

Історичні дані про об’єкт

У 1992 році громада села Збоїща звернулася до працівника відділу культури Шевченківської райдержадміністрації Ігоря Лукича Данилихи з проханням встановити пам’ятний знак на згадку про нерівний бій між юнацтвом УПА та підрозділом НКВС. Цей бій відбувся 25 липня 1952 року в районі, де розташована середня школа № 97 ( на даний час це стадіон школи). Саме тут стояла хата, де загинули молоді люди, які були небайдужі до майбутнього України.

Під час бою загинули: Янчишин Люба (16 років), Янчишин Антон (18 років), Якимів Петро (26 років). 

Якимів Петро Михайлович, 1926 року народження, уродженець села ЗвертівКуликівського району Львівської області, керівник СБ Брюховецького районного проводу ОУН, псевдонім «Скала», в підпіллі перебував з 1944 року.

Янчишин Антон Сидорович, 1932 року народження, уродженець села Збоїща, в підпіллі з 1950 року, боєць того ж проводу під псевдонімом «Ігор».

Янчишин Любов Сидорівна – 1936 року народження, уродженка села Збоїща.

Громада села намагалася увіковічнити пам’ять про Героїв. Активну участь у спорудженні монумента взяв житель селища Вітик Михайло. Саме за його ініціативою біля стадіону школи був встановлений березовий хрест. Але думка про пам’ятник не залишала цю людину. Нам відомо також, що пан Михайло долучився до його спорудження на вулиці Мідній.

За допомогою Ігоря Данилихи звернулися до скульптора Ярослава Лози. Перший проєкт монумента був у вигляді високого хреста з білого каменю. Проте, скульптор порекомендував використати інший. Цей знак встановлювали за кошти громади, тому було вирішено використати один з уламків каменю, який був у наявності. Ідея спорудити пам'ятник посеред площі також належить Ярославу Лозі, хоча хата, де загинули молоді люди, стояла правіше від навчального закладу.

У 1993-1994 роках на площі перед школою №97, що на вулиці Івана Миколайчука було встановлено Пам'ятний знак - уламок валуна з написом «Борцям за волю України». Автор - львiвський скульптор Ярослав Лоза. Активно допомагали у встановленні Пам'ятного знаку Скрипець Михайло Михайлович, Данилишин Роман - працівники ВАТ "Львівський мехсклозавод".